loader

Боже чудо зцілення під час евакуації

Mrz
28

Евакуація, яку минулого року організував наш Фонд, ще й досі продовжує приносити плоди. Ще одна змінена доля, ще одна історія, ще одне натхнення, яким хочемо з вами поділитися!

Бабусі вміють любити! Їхня турбота про внуків безмежна. Вони вміють давати мудрі поради й захищати від зла. А якщо в житті улюбленого внука трапляються негаразди, бабусине серце наповнюється гарячою молитвою. Такою щирою і дбайливою є Ірина Анатоліївна Мазаєва. Її сила, віра й турбота про маленького внука вражають і надихають! До речі, в цих складних обставинах Ірина Анатоліївна не лише ішла вперед, не опускаючи рук. Саме через хворобу внука вона пізнала Господа! Пропонуємо вам ближче познайомитися з цією душевною
красою і глибиною.

„Знову й знову згадую цю історію, яку, як диво, подарував мені Господь. Саме вона змінила всю мою сутність та сприйняття дійсності. Вперше в житті здалося, що мене ніби несуть на руках крізь труднощі. Мене рухало в Божому потоці.
А було все так. Події 24 лютого увірвалися в життя моєї країни неочікувано та боляче. Та до них додався ще й особистий розпач.

Так вже склалося, що мій онук Нікіта змалечку виховувався й зростав з нами, його бабусею та дідусем. Мене непокоїла висока температура нашого хлопчика, проте педіатр не бачила запального процесу. Тому ми вирішили зробити аналіз крові. Проби відправили до Запоріжжя. А вже наступного дня нас терміново викликали до лікаря. До речі, саме в цей день увага всіх людей була прикута до Кримського напрямку, бо ще зранку почали казати, що до нас їдуть… танки! Ніхто нічого не розумів, лише поодинокі вибухи вдалечині починали турбувати серце.

Від лікарки я почула страшні слова: „Вам негайно треба в лікарню. Зараз ми випишемо направлення у стаціонар, а там далі вирішать, як вам потрапити до Запоріжжя. У вас підозра на лейкоз.“
Лейкоз? Що це за слово? Ніби загрозливе? Але наскільки загрозливе? Ось там – вибухи?!? Це загрозливо! А тут – лейкоз?! Це наскільки загрозливо?
Санавіація (так називається служба швидкого реагування серед медиків) дала мені 20 хвилин, щоб зібрати речі, інакше не виїхали б, рух уже був перекритий військовими. Мій чоловік, здавалося, єдиний, хто адекватно реагував, швидко зібрав необхідні документи та речі. До відділення гематології Запорізької обласної дитячої лікарні ми прибули пізно ввечері 24 лютого. І все закрутилося…
Аналізи, катетери, уколи, крапельниці. Мої очі бачили діточок, що були поруч, а серце благало: „Тільки не це! Боже милостивий! Будь ласка! Ми ж тільки на обстеженні? Чи не так?“  І ось нас покликав завідувач відділення: „Результати пункції, за правилами, ми повинні відправити до Києва на уточнення. Але у зв’язку з неможливістю транспортувати аналізи, передамо їх в інші лабораторії нашого міста для постановки діагнозу. Через деякий час нам почали вводити „хімію“. Аптеки не працювали, магазини закриті, виходити не можна, працювали сирени. Як тільки лунав сигнал повітряної тривоги, ми всі організовано спускалися у підвал. Психологічно було дуже тяжко, особливо в перші дні, коли у підвалі спали по декілька людей на ліжку, разом з хворими дітками. А тут ще й знову висока температура у Нікітки, липкий піт та ніжки болять…

Та у відділення зазирнуло Боже сонечко — ВОЛОНТЕРИ, які приносили то фрукти, то водичку, то дитячі іграшки. Матусі у відділенні розповідали, що є благодійний християнський фонд „Усмішка Тимоші“. Хтось читав книгу Юлі Санько про її онкохворого сина Тимошу.  А ще казали, що ВОНА НІКОЛИ НІКОГО НЕ ЗАЛИШАЄ В БІДІ! Відчулося: поруч є Світло! Треба йти до Світла! Вибираймося!!!
І з цього моменту руки Бога мене з Нікітою понесли швидко-швидко, я лише встигла розплющувати очі… Знайшлося і авто Олексія, сусіда по палаті, на якому ми дісталися до Рівного, оминаючи блокпости.

Глибока ніч. Нікіта змерз від високої температури, на вулиці -9 градусів, йти не може ніжками, а тут ще й черга на кордоні…
Та ось віконце польського прикордонника. Поки я показувала документи, мого внука вже хтось загорнув у шарф, одягнув зверху теплий одяг, рукавички….Я побачила посмішку Нікіти, на його блідому обличчі вона була такою живою, що я відчула неймовірну вдячність всім тим, хто піклується про нас. Сльози вмить винирнули з глибини Душі, я навіть не витирала їх. А люди все підходили та підходили до нас, приносячи то чай, то бутерброди.
14 березня ми були у Монці, у найкращому європейському центрі лікування лейкемії. Зустрів нас в аеропорту Юра Санько. Побачивши його, я одразу сказала: „Ось тепер ми в надійних руках, Слава Богу!“

Був цілий тиждень дбайливого догляду та професійних досліджень. І от у п’ятницю до палати зайшла делегація лікарів. Вони повідомили: „ЛЕЙКОЗУ В НІКІТИ НЕМА! Мононуклеоз є, а раку НЕМА!!!!!“
ЧУДО! БОЖЕ ЧУДО!
ПОПЕРЕДУ — ЖИТТЯ, ВІЧНІСТЬ! СЛАВА БОГУ!“

💰💰💰
Нагадуємо, що реквізити фонду „Усмішка Тимоші“ можна знайти за посиланнями:

https://send.monobank.ua/jar/2jSVJ9SeVu  

https://timoshas-smile.org/donate/  

❗️Зараз ми збираємо кошти на придбання земельної ділянки для будівництва онкологічного центру.

Siehe auch

Про Child Life
Коли в дитячий світ вривається страшна недуга, все перевертається з ніг на голову. Ти залишаєш вдома улюблене Lego, не береш...
Бліц-інтерв'ю з Світланою Лепехою, бухгалтером Благодійного Фонду "Усмішка Тимоші"
Сьогодні в рубриці "Команда "Усмішки Тимоші" ми познайомимося з людиною, котра найперша бачить, як працює Бог у фінансовій сфері Фонду....
Велика Божа турбота про маленьку Ангеліну
Якими б складними не були життєві шляхи, Господь завжди іде поруч. Він міцно тримає у Своїх всемогутніх долонях наші знесилені...
Betrachten Alle Nachrichten

Wir sind auf Instagram

Mehr erfahren
beim Instagram

Abonnieren Sie den E-Mail-Newsletter

Möchten Sie Neuigkeiten per E-Mail erhalten? Fügen Sie Ihre E-Mail zu unserem Newsletter hinzu