loader

Бог робить щось чудесне в моєму житті!

Jul
14

23 лютого, 2020

Привіт, любі! Бог робить щось чудесне в моєму житті!

Почну з початку. Ну не з самого початку, щоб вас не втомити.

Отож, коли мені було 17 років, то на аеробіці підвернула шию, і довелося пролежати кілька тижнів у дитячому травматологічному відділенні Обласної лікарні нашого міста. Одного разу, коли проходила лікарняними коридорами, то натрапила на дитяче онкологічне відділення. Пам’ятаю, що помолилася приблизно так: «Боже, допоможи цим діткам, і хай ні я, і ніхто з моїх рідних ніколи не опиниться в такому відділенні». Після того навмисне обминала ті двері, щоб навіть поглядом не зустрічатися з лисенькими дітками.
Пройшло більше 10 років, коли знову опинилася біля тієї «страшної» вивіски перед відділенням. Тоді Семік був ще в животику, мені довелося в Обласній лікарні здавати аналізи крові. Поки чекала результат, наревілася… І знову ж помолилася подібною молитвою.

Ще один доторк до онкохворих діток у нас був щовечора, коли ми молилися перед сном за них. Дівчата з нашої Церкви періодично скидали інформацію про стан здоров’я, потреби діток з цього відділення. Дуже поважала дівчат, бо вони щотижня відвідували хворих діток, інколи думала, щоб приєднатися. Та… боялася. Не хотіла. Гнала від себе ці думки. Це якось було вище моїх сил.

А третій раз опинилася уже по ту сторону вивіски, коли наш Тімік захворів…

А далі ви знаєте нашу Історію.

Кілька тижнів тому моя подруга почала відвідувати хвору дівчинку в цьому відділенні. Коли вона подзвонила, і розповідала як все пройшло, в моєму серці щось відбувалося… Плакала і казала їй, що не хочу туди йти, бо це «як ніби покласти руку на гарячий чайник – знаєш, що буде боліти, та всеодно кладеш на кип‘яток свою руку». Хоча, з іншої сторони, розуміла, що я по-особливому розумію цих мамочок, які там є.
Пообіцяла помолитися про це. Поклала слухавку. І почала молитися: «Боже, чи є Твоя воля, щоб я туди йшла?». В ту ж секунду перестала так молитися. Аж смішно стало з себе. Таке питати: чи є Божа воля іти туди, де біль, тривога, розпач, невизначеність… Попросила в Бога вибачення, за «такі» запитання. І через кілька днів, знову, уже в четверте, опинилася у відділенні.

А потім був Тімошкін День народження. І той подарунок, який ми всі зібрали. І ось, вже п‘ятий раз. Не могла дочекатися, доки закінчиться тиха година, щоб знову прийти у відділення. Заходила в палати, була з мамами. Плакала з тими, що плачуть. Раділа з тими, хто радіє. Вчорашній день ледь пережила, бо не ходила в лікарню. Та сьогодні вже не витримала, і знову пішла…

І вже про завтрашню зустріч домовилися.

Щось неймовірне відбувається! Вони стали частинкою мене. Лечу туди. Хочу бути поруч. Всі, і мамочки, і дітки, такі рідні стали!

Звісно, щоразу від перебування там мрія про будівництво Християнського дитячого онкологічного центру, ще більше і глибше укореняється в моєму серці. Ця мрія стає якоюсь живою. Набирає обрисів і осмислення!
Господи, як же ж ти чудесно трансформуєш серце!

Друзі, помоліться про наших нових хвореньких маленьких друзів: Катюша, Давидко, Даринка, Марійка, Софійка, Андрійко, Анічка, Віола, Танюша. І про їхніх батьків. І про персонал. І про нашу Мрію! Нехай буде прославлений Господь Ісус Христос через життя кожного із нас!

Ver también

El día de un niño con cáncer
Hoy es "El día de un niño con cáncer." Hoy es "El día de un niño con cáncer." ¿Ya escuchaste...
El sueño que vive en nuestro corazón
15 de febrero de 2020 El sueño que vive en nuestro corazón ¡Hola, queridos! Quiero compartir con vosotros un sueño que...
Reloj todas las noticias

Nosotros estamos en Instagram

Aprende más
ir Instagram

Suscríbete al boletín electrónico

¿Te gustaría recibir novedades por email? Agrega tu correo electrónico a nuestro boletín