Рівно рік тому, 11 жовтня, відбулося «Свято Життя» в пам’ять про нашого Тімошу.
Саме в цей день ми розповіли усьому світу про «Усмішку Тимоші». Розповіли про нашу Мрію будівництва Клініки. Публічний збір коштів відкрив мер нашого міста. Цей день був особливим ще й тим, що відбулася презентація моєї книги «Історія однієї Душі». Перші автографи, фото з читачами, згодом відгуки…
Дууууууже багато Сердець приєдналося до Проєкту. Дуже багато змінених доль і сімей. Ваші листи, відгуки, коментарі свідчать про це. Багато подяк і благословень. Безліч чудес і невипадкових випадковостей. За рік – сотні презентацій і тисячі зустрічей. Прийняття важливих рішень, проектний менеджмент, проектні та архітектурні розробки, фінішна пряма в покупці землі… Багато… Бог розширяє, провадить, зрощує, очищає…
Все це, бо одного разу Тімоша був вибраний стати зерном… Зерном, яке вродить багато плоду… Але перш йому треба померти… щоб прорости…
І коли спостерігаю, у що переріс цей нестримно глибокий і незбагненно велетенський біль… То починаю по-трошечки, маленькими кроками своєї свідомості осягати усю Його картину…
І сьогодні, більш, ніж через два роки після смерті Тімоши, з невимовними слізьми і криком Душі зрозуміла дещо дуже цінне:
Бог віддав Свого Сина на хрест, щоб досягнути мене і тебе, і ще мільйони Сердець. Він захотів стати зрозумілим. Близьким. Його смерть і воскресіння подарувала нам Надію, Прощення, Мир, Достоїнство. Його кров очищає нас від провини, від почуття вини і боргу. І якби у Нього зараз запитати, чи зробив би Він знову це заради нас, то Бог би жодної секунди не сумніваючись сказав: «Так, навіть якби на землі жив тільки ти один. Бо це того варте.» Віддати Свою Дитину заради тебе – це історія про Його величну Любов і Доброту.
А ще, сьогодні почала відчувати Його велику любов до кожного, хто пише мені про переміни в житті через нашу Історію. Бог перший пройшов через втрату Дитини заради інших. Бо це того варте. Скільки спасенних і зцілених життів – усе через Його Жертву.
Мені легше сприймати смерть Тімоши, коли відчуваю, що його вона багатьох з нас наблизила до Бога, до Небес, до Вічного.
Мені легше сприймати, коли думаю про наш Проєкт. І про те, скільком діткам ми допоможемо.
Мені легше сприймати, коли ви пишете, що ваші діти стали щасливіші, бо ви змінилися.
Легше сприймати, коли ви кажете, що познайомилися з Богом, що Він став зрозумілішим, ближчим і бажанішим.
Мені легше… Бо це того варте…
Пишіть, любі. Не соромтеся, не втомлюйтеся писати про те, що Ісус помер не просто так. БО ЦЕ ТОГО ВАРТЕ.
Пишіть, любі, не втомлюйтеся писати про те, що Тімік помер не просто так… БО ЦЕ ТОГО ВАРТЕ… Як би боляче не було… Як би тяжко не звучало… Але… ЦЕ ТОГО ВАРТЕ…
Правда ж?