День 18.
Бог. ❤️
Бог не такий, як ми… Він – не система. Він звільняє від потреби догоджати людям. Він не намагається втиснути в рамки, обмеження, чи правила. Він ніколи не «про релігію». Він любить свободу і створює навколо тебе її. Свободу вибору, слова, волі – Бог ніколи насильно не підкорює. Він дає вибір. Ми вільні вибирати… «ХОЧУ» – про Нього. «Треба» – ні. Він завжди веде Душу далі за «треба». Він бачить серце. І коли ти дозволиш, не будеш боятися перемін – Він обов’язково приведе тебе до «ХОЧУ». ХОЧУ бути з Тобою. ХОЧУ чути Тебе. ХОЧУ віддатися Тобі до глибини кожного капілярчика думок. ХОЧУ говорити про Тебе, та навіть мріяти ХОЧУ про Тебе. ХОЧУ любити Тебе думками і ділами. ХОЧУ йти за Тобою. ХОЧУ гори разом з Тобою перевертати!
Ти станеш істинно щасливим, коли кожне «треба» Дух Святий перетворить у «ХОЧУ». Бо «треба» – ніколи не про Бога. «Треба» – про систему і організацію. І яким би це «треба» не здавалося б святим, та воно – мимо цілі. Бо «треба» – мимо Божого Серця. Яке невпинно кличе тебе до «ХОЧУ»!
Я. ❤️
Мій улюблений колір – голубий. Маю вищу освіту. Дуже люблю кермувати авто. Найбільшим досягненням вважаю – бути мамою трьох. Не люблю сперечатися. Дуже рідко мене хтось може переконати в протилежному. Якщо я мовчу, не означає, що я погоджуюсь. Просто співрозмовників теж не переконати – то для чого починати суперечку? Люблю викладати дорослим людям. Дав мені Бог дар вчителя. Люблю посміхатися. Люблю гарні запитання. Найбільше в людях ціную людяність і честь. Люблю Бога. ХОЧУ бути з Ним тут і там, у Небі.
Поклик. ❤️
«Усмішка Тимоші» народилася в болі. В кожного новонародженого є мама, яка виносила, виплекала, вигодувала. Так і з баченням. Воно, немов дитя, було зачате, народилося і успішно розвивається під пильним Божим наглядом. Цікаву річ сказав мені лікар Клаус Йон, який побудував клініку в Перу: «Юля, коли ти збудуєш клініку, коли багато діток буде поліковано, коли все буде налаштовано – ти навіть не уявляєш, скільки з‘явиться охочих впливати на твої рішення. Залиш назавжди за собою право казати останнє слово!» Ви знаєте, він – перший, хто сказав мені про це. Така дивна, не звична, і правдива порада. Дякую йому за відвертість. Дякую Богу за ведення. Є рішення, які приймати нелегко. Є зустрічі, після яких нудить, і ти не можеш повірити, що люди на таке здатні… Але! Якщо Бог зачав «Усмішку Тимоші», якщо Він дозволив народитися цій Мрії через життя і смерть нашого Тімошки, якщо Він веде, благословляє і напраляє, то ЛІКАРНІ БУТИ! Бо це – не моя справа, а Його! Піднімаю перед Ним руки і усвідомлюю усю свою особисту неспроможність… Але Бог щоразу піднімає мої руки і лице, і веде, веде, веде!
Слава Йому!
Стань поруч! Щоб допомогти лікарні БУТИ!