День 2.
Бог. ❤️
Він нескінченно глибокий. Але не для того, щоб Його не досягнути, чи не осягнути. Він у Свою глибину веде кожну Душу. Як це? Ти можеш уявити, що коли лунає молитва, Бог відчуває Себе одиноким? Бо частенько Душа, яка молиться не знає, що молитва – це діалог. Діалог з Ним – Найвеличнішою Глибиною і Найнезбагненнішою Красою! Коли привітаєшся з Ним, зажди хвильку, Він теж з тобою вітається. Коли запитуєш у Нього: «Як справи?», то дочекайся відповіді. Коли тобі цікаво, яке у Нього Серце, то запитай, і… помовчи… Він відповість. Глибоко… Так, що ніхто не почує, але твоя Душа точно зрозуміє, що це – Він. Прийшов поговорити з тобою. Прийшов розповісти, що Йому болить, і запитати про тебе. І те торжество, яке сколихне твоє єство – це Його найтепліший дотик до самої твоєї глибини. Не спіши говорити… Більше слухай… І тоді Його глибина стане тобі зрозумілою, рідною, приємною, бажаною! І, о чудо, ти можеш це робити щодня, щохвилини, щомиті! Не шукаючи спеціального місця, підходящого часу, зовнішньої тиші… Прагни Його повсякчас! Говори з Ним у думках! Розповідай Йому усі болі, претензії, радості, жарти. Він зрозуміє! Чи не єдиний у Вселенній, Він точно зрозуміє те, що ти маєш на увазі! Він зрозуміє твою глибину і обійме тебе Своєю. Пам’ятай, молитва – це діалог двох закоханих сердець. Живих, реальних, нестримних! Не перетворюй миті близькості з Ним у ритуал, чи щось недосяжне. Він простий. І любить простих. Він чекає тебе! ❤️
Я. ❤️
Як же ж важко, після розповіді про Нього писати про себе… Та, розумію, що це потрібно. Рідко слухаю людей, яких не знаю особисто. Тому хочу трішки привідкрити себе. Дуже люблю мікрофон. Здається, була створена для цього діла 😎. Змалечку пам’ятаю себе на сцені школи, універ… Завжди мікрофон. Певно, Хтось добре знав, чим мені прийдеться займатися 🥰. Коли виходжу на сцену, то зовсім не хвилююся. Бо розумію, що несу не себе. Щоразу дослухаюся до Духа Святого, щоб почути, що Він хоче сказати через мене. Кожного разу відчуваю Його довіру. Бог дозволив стояти перед найрізнішими аудиторіями. Великими, малими, жіночої статі, чоловічої, різних професій, соціальних станів, у містах, у селах, в столицях, в електричках, у меріях, у Церквах, в райрадах, по домах, у класах, у християнських організаціях і в нехристиянських… І щоразу, щоразу розумію, що Бог хоче зараз любити слухачів через мене. Щоразу – це Божий дар. Щоразу – це сюрприз для мене самої. Бо не знаю, хто переді мною сидить. Але знаю Того, Хто поставив мене, маленьку жінку, перед аудиторією. Люблю Його. Люблю Його любити. 🥰
Поклик. ❤️
Мій пастор сказав одного разу: «Юля, ти – серце проєкту «Усмішка Тимоші». Зроби все можливе, щоб про нього дізналося більше людей!». Так і почалися мої часті презентації нашої Історії, яка переростає в будівництво християнської онколікарні для діток. Тисячі раз розповідаю, і щоразу розумію важливість поширення інформації. Сьогодні хочу попросити кожного читача нашої Історії: розкажіть про нас своїм друзям! Давайте разом поширювати інфо!
Одного разу, після презентації у мене задзвонив телефон. Це був чоловік, який побачив онлайн той захід. Він сказав, що зможе забезпечити нашу лікарню медтехнікою. Ну хіба не чудеса? Щоразу, коли Бог дає можливість розповісти про «Усмішку Тимоші», беру і роблю це! Запросіть мене в свою організацію/фірму/Церкву/групу – охоче поділюся з перших вуст про дорогу серцю «Усмішку Тимоші». ❤️