День 5
Бог. ❤️
Бог не тяжкий. З Ним легко. З Ним легко жити, проходити біль, пірнати в незрозумілі обставини. З Ним легко розмовляти, будувати, мовчати. Він ніколи не тисне. Він не вимагає, не наполягає, не звинувачує, не згадує. Він розуміє.
Він легкий у спілкуванні. І, хоч часто викриває найтемніші сторони єства, та робить це так ніжно, що єдине, що хочеться – впасти на коліна, просити пробачення, і любити, любити, любити! Так якось дивно: Він знає гнилі місця Душі, та жодного разу не образить ними. Він не виставить на загальний осуд і не буде висміювати недосконалість. Він покриє… Покриє Собою. Залюбить. Запестить. І мимоволі починаєш відчувати свою цінність. З Ним не боїшся бути справжньою, чи недосконалою. Він НІЧОГО не очікує, бо достеменно знає. І з Ним не напряжно. Не потрібно підбирати слова, чи вигадувати якісь методи підходу. Він просто є. І Він так ніжно любить, що стоїш перед Ним роззброєна Любов‘ю, а не докорами. Біля Нього хочеться ставати кращою.
Хоча Він ні разу не вкаже на те, що не дотягуєш. Він не ображає. У Нього стільки честі і величі, але жодного разу біля Нього не відчуєш себе потворою, чи негідною. Його думки – про свободу, твою свободу. Його Серце – про цінність. Твою цінність. Його Життя – про тебе. Його хресна Смерть – про твоє очищення. Його Син – про Прощення. Його Дух Святий – про вічну Його присутність. О, дорога Душа, а що ти відчуваєш, коли Він поруч?
Я. ❤️
Мені часто болить серце (фізично). Перевірялася в лікаря. Все норм. Але всерівно думаю про старість. Хочу усвідомлену старість. Хочу прожити її між людьми, обіймаючи і пригортаючи долі інших. Часто уявляю стіни нашої лікарні «Усмішка Тимоші», і себе – стареньку і усміхнену. Не знаю, скільки Бог довірив ще жити тут, на землі, але живу так, ніби ніколи не помру. Та люблю і спішу так, ніби завтра не настане. Тому люблю ловити моменти, проживати їх. Люблю бути щасливою щодня. Часто посміхаюся, навіть якщо мене бачить тільки Він! Люблю співати і танцювати. Люблю гостей. Словом, стільки всього люблю, що допис стане нескінченним. Можливо колись напишу про те, що не люблю. Але сьогодні – про Любов.
Поклик. ❤️
Сьогодні (5 грудня) була в маленькому селі Копитків. Але люди там з великими серцями. Коли місцева Церква почула Історію «Усмішки Тимоші», то вирішила неодмінно стати учасником будівництва першої в Україні християнської Онкоклініки. Вони вирішили щотижня молитися про Проєкт і про нашу сім‘ю. Щомісяця жертвувати на будівництво. З‘явився чоловік, який допоможе з деякими земельними питаннями. А ще один бізнесмен сказав, що усе зробить для того, щоб будматеріали ми отримували з заводів по найнижчих цінах. Мені довірили півтори години. А потім ще після Богослужіння ми довго сиділи і разом мріяли, раділи, і дивувалися Божій роботі. Це дивний Господь, Який неодмінно працює у відкритих Серцях!