День 12
Бог. ❤️
Він вміє прощати. Його прощення – без докорів і згадок. У Його погляді не побачиш і нотки упередження. Він дивиться прямо в очі і не відвертає погляд. Він вибачає однозначно. Так, Йому болить наш гріх. Наші переступи і підгнилкуватість. Дуже болить. Але Він готовий прощати. Немає такої ваги гріха, яку б не покрила Його глибина Любові. Немає такого вчинку, після якого широта Його обіймів стане меншою. А теплота Серця – холоднішою. Просто скажи: «Пробач, Господи…» Не виправдовуйся. Не порівнюй. Не намагайся применшити, чи пояснити. А просто: «Пробач, Господи…»
І Він пробачить.
І все.
Вибачився. Вибачив. Крапка.
Перестань займатися самобичуванням. Бо Йому це не потрібно. Навіть і не мрій заслужити прощення, бо Бог його дає просто так. Без жодного сумніву. Бо дорого заплатив за твоє прощення. За чистоту твоєї Душі Він пішов на смерть. Уяви… Просто, щоб пробачити, прийняти, обійняти. Хрест Христів – це про тебе. Ця дивовижна Різдвяна Історія написана, щоб нагородити тебе спасінням! Просто: «Господи, пробач… Винна/винний. Не гідна/ не гідний. Люблю…»
Почуття провини – не з Його майстерні. Почуття боргу – не Його почерк.
Він прощає. Не чекаючи подачок. Бо любить. Бо хоче любити тебе усю Вічність. Бо тільки людина ПРОБАЧЕНА стає вільною і щасливою! Принеси тягарі своїх поганих вчинків до підніжжя Голгофи. Віддай Йому їх. Пробачить. Він точно пробачить тебе! Не бійся розповісти Йому про найпотаємніше, й про те, що ніхто ніколи не дізнається. Він зрозуміє. Він понесе. «Прости, Господи…» І, повір, – цього достатньо! Бо Він все зробив, щоб пробачити!
Віриш?
Зроби нарешті це!
«Господи… прости…» ❤️
Я. ❤️
Пізнання Бога і Його характеру – те, що робить мене абсолютно щасливою. Звісно, буваю стурбована, роздратована, зла, прискіплива, ображена, осудлива і гірка. Але це аж ніяк не впливає на Його відношення до мене. Ця істина дає сили рухатись далі. Часто, після чергового промаху, з опущеними очима і неприхованим соромом, серцем звертаюся до Духа Святого: «Пробач… Любий…Пробач грішну…». І те, що Він не йде від мене, продовжує втішати, підіймати, опікати і направляти – просто зносить мою самоправедність з ніг. Стою перед Ним зовсім неідеальна. Але щоразу Він Своєю любов’ю покриває…Пробачає… Дає надію… А я просто вірю Йому. Який же Він співчутливий і довготерпеливий… Його вистачає на всю мою неспроможність… Боже! Дякую! Дякую! Дякую!
Грішна… але прощена. Горда… але прийнята… Неспроможна… але люблена Ним. Дякую…
Прости, Господи…
Поклик. ❤️
Сьогодні була в одній гостинній Церкві невеличкого містечка. Мені виділили цілу годину. І з запалом ще раз розповіла про Історію Тімошки і «Усмішки Тимоші». Не вмію мовчати про Бога! Він просто веде!
Після презентації мікрофон взяв пастор і сказав: «Зізнаюся, що коли вперше почув про цей Проєкт, то віри в те, що це станеться, було небагато… Але після того, як почув усе вищесказане – зрозумів, що це робить Господь! Наша Церква приєднується!»
Часто чую такі слова. Не хвилюйтеся, зовсім не ображаюсь. Знаю, що багато людей осторонь спостерігають і чекають: що ж буде, чим це все закінчиться…
Але серце надихає, що є й тисячі тих, хто повірив! Які стали з нами поруч у молитві, практично, фінансами. Один пастор (в Німеччині) молився так: «Господи, совісті не хватає молитися: «Якщо є на це Твоя воля…», бо Твоя воля є, щоб допомагати діткам! Щоб соціальні потреби закривала Твоя Церква! Щоб ми – християни – будували лікарні, і являли Тебе пацієнтам!»
Словом, лікарні – бути! Бо будує не президент, чи бізнесмен, а будує віра! Віра багатьох-багатьох добрих людей, яких Господь приготував наперед для цього діла! Усіх, хто не хоче залишатися просто спостерігачем, запрошую в найпрекраснішу подорож, яка тільки існує на землі – слідувати за Ним і робити добро ближньому! ❤️