7 травня, 2021
Привіт любі…7 травня… В цей день два роки тому ми дізналися, що у Тіміка рецидив… Тяжкий, болючий день. Як тоді, так і тепер.
Опублікую уривок з моєї книги «Історія однієї Душі» про той день:
«Дорогі! Моліться, будь ласка. Зараз, можливо, робитимуть пункцію. Або завтра. Лікарка сказала, що, можливо, це рецидив…
Як не хочеться писати ці слова…
Помоліться, будь ласка…
Пункцію перенесли на завтра…»
Увечері того ж дня:
«Тимошка лежить. Поспав 2 годинки. Бліденький. Тромбоцити впали – 35. Завтра буде пункція. Тоді й скажуть, що там у кістковому мозку. А так, він дуже слабенький… Лежить і лежить. Дякуємо за молитви…»
Як описати, що відчуваєш у такі хвилин?..
Відверто кажучи, вже кілька разів беруся за продовження цієї глави… Подумаю… Помовчу… Поплачу… І відкладаю на потім… Ось майже місяць минув, а так нічого й не пишу… Не хочу переживати це знову… Не хочу згадувати ті думки… Не хочу згадувати ті очі… То було нестерпно тяжко… Дивитися на Тимошу, й усвідомлювати, що його страждання ще не закінчились… Мій маленький хлопчик…
7 травня 2019
9:38
«Привіт. Ми в лікарні. Взяли вже пункцію. Чекаємо на результати. Лікарі нічого не кажуть, поки. Тільки заборонили їсти і пити, доки не прийде результат. Чекаємо. Молимося…»
10:43
«Очікування втомлює…»
Так… Дуже втомлює. Тоді в думках відбувається цілий шторм. Починаєш розуміти, що рецидив. Молишся, щоб Бог допоміг. Потім з’являється «а раптом – ні», «раптом – це просто застуда», «раптом вони помилилися»… Багато «а раптом»… Починаєш молитися і просити Бога про чудо, і про… «раптом».
Минає кілька годин. Медсестра кличе мене і Юру на розмову з лікарем. І в її поглядах ти читаєш співчуття, тоді всі «а раптом» лопають, як мильна бульбашка…
Заходимо в кабінет лікаря. І в її погляді, і в погляді усіх присутніх бачимо, про що з нами говоритимуть. Під час усієї розмови подумки повторювала разів 100: «я Тебе люблю», «що б мені не сказали, я Тебе люблю»… Таке відчуття, що боялася, щоб мої думки почали мислити інакше. Боялася, щоб внутрішня «я» не образилася, не відвела погляд від Нього, від люблячого і доброго Ісуса Христа.
Аналізувала, коли було складніше, на початку шляху, чи зараз, коли знову початок. То тяжче зараз. Тоді не знала, що чекає попереду, а тепер знаю, через що Тимоші доведеться пройти знову… Серце плакало. Та очі трималися, бо попереду ще зустріч із поглядом синулі, який поки й не здогадується…
12:45
«Дорогі… У нас рецидив. Сьогодні лягаємо на початок лікування. 3 блоки (5 днів підряд хіміотерапія). Якщо за цей час увійде в ремісію, то буде трансплантація. Приблизно у вересні. Перевірять Даніка, Семіка і нас на донорство. Моліться, будь ласка, щоб ми підійшли. 25 %, що це можливо.
У понеділок підшиватимуть катетер. Сьогодні починаємо гормони. І через три дні перший блок. Він ще точно рік не побачить Україну…
Моліться, щоб Бог дав мудрості, як усе це йому пояснити.
Моліться за Тимошку…
Це дуууже тяжке лікування… У 5 разів важче, ніж було…
Моліться за нас…
Богу ми довіряємо…»
Трансплантації так і не було… Сталося не так, як планувалося…
Тепер усі ми спостерігаємо за тим, що Бог звершує через життя і смерть одного маленького хлопчика. Дякую, що ви незмінно поруч… Тімошка зараз на Небі, але його земна Історія продовжується…
Помоліться про нас… І про кожного тата і маму, які провели діток у Вічність…