Сьогодні я нарешті відчула себе. Відчула, прожила, дозволила насолодитися тим, що Господь зробив тут, в Італії. Сьогодні в парку зібралися сім‘ї, які були евакуйовані «Усмішкою Тимоші» з України в містечко Монца. Від початку війни.
Ми спілкувалися. Я широко посміхалася. І часто сльози наверталися на очі. Бо вони – в безпеці.
Одна молода дівчина підійшла, і з почуттям сорому сказала: «Краще б я залишилася в своєму місті. Там би волонтерила…» Я задумалась… А якби я лишилася в рідному Рівному? Так, це врятувало б мене від кілограмів осуду. Але чи були б тоді сьогодні тут всі ці щасливі обличчя? Чи зміг би отримати доступ до трансплантації хлопчик, який у неділю дізнався про діагноз, а в понеділок уже автобусом курсував у Монцу. Де була б тендітна Даша, яка жила в Запоріжжі, а з перших хвилин в італійській лікарні повторювала: «Я в раю!» І за кілька місяців її донечці робитимуть трансплантацію. А мама, до якої в палату заходила Анджеліна Джолі? А Нікітка, якому вже хімію прокапали в перші дні війни, а приїхавши сюди – діагноз не підтвердився. О, Господи!!! Пишу і плачу!!!! Дякую! Дякую за моє життя, сповнене Тобою. Сповнене людьми. Не знаю, чому кожному з нас довелося жити під час страшної війни. Але точно знаю, що твоє Життя – не випадковість! Точно знаю, що ти, дорога Душа, дуже потрібна Господу і людям там, де зараз знаходишся! Кожен з нас пише свою книгу Життя. Сьогодні. Знаю, що страшна війна і злі біси, що задумали її, хотіли стерти, спалити, знищити наші Душі! Але ж – ні! Ми – по Божій милості ЖИВЕМО. Творимо. Дихаємо. Поки серце б’ється – ЖИВИ! Не помирай за життя. Знаю – болить… Дуже болить… Але ЖИВИ! Пиши свою Книгу! Ми по війні напишемо сотні книг: про незламність, про справжність, про честь, про відвагу, про Нього, про Чудеса! Але ЖИВИ. Зараз живи. Вдихни повні груди повітря. Ти ще можеш дихати! Не дозволяй собі думати, що ти, дорога Душа, менш вартніша за іншу. Ооо, Господь, стільки прекрасних Душ Ти показав навколо. Справжні Люди.
Дякую Богу за честь БУТИ українкою. Дякую за честь БУТИ. Дякую Богу за честь БУТИ Його.
Пробач, що так довго не могла підняти очі в Небо. Пробач, що так довго мовчала… Пробач, що хотіла щось Тобі доказати… Ти – прекрасний. Сьогодні з усмішкою дивлюся в Небо. Я люблю Тебе.
Твоя Ю.