Господь дозволяє мені пережити деякі моменти, на які навіть не очікувала.
Перше: хворі на рак крові українські діточки отримують лікування в одній з кращих клінік Європи. І щоразу при зустрічі дуже дякують «Усмішці Тимоші». Щось подібне будемо відчувати усі ми, коли збудуємо лікарню в Україні. Одну з кращих у Європі. Страждання будуть зведені до мінімуму. Діти матимуть адекватні, гідні умови.
Друге: ми мріяли про Церкву при лікарні, яка б не обмежувалася конфесією. В проєкті будови є молитовна кімната. З великими вікнами. Коли уявляю Церкву при лікарні, то це щось дуже подібне до Церкви на війні. Тут стираються натягнуті людьми, традиціями, переданнями кордони. Тут люди шукають Бога. Тут люди бачать Христа. Тут люди відчувають дотик Духа Святого. Тут вони, можливо, зовсім не надовго. Але об‘єднані єдиним бажанням – пізнати Величного.
Краса Христа – захоплює серце. Любов Христових – не тільки в словах. Біль розділений. Ніхто нічого ні від кого не очікує. Ніхто нікому нічого не доказує…
Знаєш, у своїх мріях розмальовую кожну деталь. Бо Церква Ісуса Христа – це Кохання усього Його життя. І Вона така красива! Дуже подібна на Нього ❤️!
Словом, сьогодні знову відчула те, що планувала відчути тільки тоді, коли лікарня побудується. Ми зібралися з українцями тут, в Італії, для читання Біблії та молитви про Україну. Зібралися навколо Нього. Це не був прописаний проєкт, заплановане «євангелізаційне» міроприємство. Це було просто… якось так природньо. Усі захотіли шукати Його. Шукати утіхи в Його подиху, в Його погляді, в Його присутності. Це було так незвично. Мало кого знаєш більше місяця. І тебе зовсім не цікавить «церковна приналежність». Просто любиш Бога і людей. І поруч ми зовсім не надовго. Нам добре. І ми прагнемо Живої Води. Мали святе причастя… Як це було свято… До сліз… Нас об‘єднує Бог. Нас об‘єднала війна. Ми – українці. Дивні шляхи Божі… Але на серці так тепло…
Люблю Тебе, мій рідний Бог ❤️.