Цікаво, як би все було, якби не…
Яким би був цей день, якби не…
Куди б жила сьогодні, якби не…
Як виглядав би Тімоша, якби не…
Якою б мамою була, якби не…
Про що б він зараз мріяв, якби не…
Чи існувала б «Усмішка Тимоші», якби не…
Чи любила б так онкосвіт, якби не…
Чи стала б свідком стількох спасенних Душ, якби не…
Чи розуміла би біль батьків, якби не…
Чи поїхали б на лікування в Італію 66 діточок, якби не…
Чи бачила б стільки відкритих дверей, якби не…
Чи плакала б від щастя, коли чую про одужання хворих, якби не…
Чи ризикнула б будувати клініку, якби не…
Чи мала б стільки мотивації, якби не…
Чи здавалися б усі проблеми замаленькими, якби не…
Чи вийшла б із зони комфорту, якби не…
Чи насмілилася б назвати себе «вибраною», якби не…
Хтось каже, що випробування змінюють. Та мені здається вони проявляють. Змінює нас лишень присутність Всемогутнього.
Тімошина смерть підняла в моїй Душі сильну пристрасть, жагу щось змінити. Таке нестримне бажання допомагати вже і зараз, бо в нас у всіх так мало часу! Не відкладати на завтра революцію, важливі кроки, рішучі дії. А ЖИТИ сьогодні, і змінювати світ навколо себе на краще. Вдихаю на повні груди повітря, усміхаюся Небесам і крокую вперед. За Ним. До Нього. З Вічністю в серці. До зміни цілого сигменту медичної культури в Україні. І хай допоможе в цьому Господь.
Дякую, Тімошка, що ти є в моєму житті. Такий надійний і ніжний, добрий і рідний. Люблю тебе усім серцем. Якби ти не народився, цього б усього не було… В пам’ять про тебе, посвячуючи тобі і Богу кожен наступний крок. ❤️