Ось, що допоможе нам вижити – допомагати вижити ближньому.
Кожному болить. Зараз кожнісінькій українській Душі болить. З власного досвіду знаю, що біль може бути знищуючим, а може бути і зціляючим. Знаю, що таке – втрачати найдорожче. Знаю, що таке – тримати за руку помираючого сина… Знаю, що таке – тяжкі похорони. Знаю, що таке – біль розлуки. Знаю, що таке, коли надії немає.
Особисто знайома із тим гостем, який оселяється всередині і заповнює собою усі капіляри… Біль… Коли він приходить, дихати стає тяжко. Бачити, чути, відчувати, навіть ковтати стає тяжко… Бо болить… І це відчуття нестерпне. Гниюче. Пожираюче. І цей гість-біль так і хоче штовхнути тебе в яму самотності, байдужості та самознищення…
А ти, не звертаючи увагу ні на що, береш, набираєш повні груди повітря, і німим стогоном вриваєшся в Небеса… О! За крок до прірви, не надіючись, що щось у тобі ще може змінитися, просто знаєш, просто відчуваєш, що йти більше – нікуди. Ніхто не розуміє… Тільки Він… І ось воно, чудо: те, що мить тому тебе ледь не знищило, тепер стає рушієм, містком, копнем йти і шукати тих, кому важче. Побита і зранена своїм гостем, починаєш бачити і помічати біль інших… Спасти ще одне життя! Спасти Душу від прірви! Шукати, розуміти, допомагати, бути поруч, мовчати і плакати! О! Таке з Душею може зробити тільки Дух Святий! Коли те, що ледь тебе не знищило, починає мотивувати йти далі! Встаєш уже не розчавлена. Ідеш і ДОПОМАГАЄШ. Шукаєш потребу та готова все віддати, аби спасти ще одне ЖИТТЯ! О, українці! О, мій народе! Який ти красивий у своїй доброті! Який ти сильний у своїй боротьбі! Пишаюся тобою! Ось, що допоможе нам вижити – йти і спасти ще одне ЖИТТЯ. Бог допоможе стати потрібним. І Він обов’язково покаже того, хто потребує тебе, дорога Душа! ❤️