22 серпня, 2020
Пам’ятаю твоє все. Голосочок… Ходу… Сміх… Погляд… Пам’ятаю твої руки і родимки. Пам’ятаю улюблений одяг, колір, мультфільм… Брівки. Волосся. Животик. Запах. Обійми. Форму долоні і ніжки. Фігуру. Силует. Усмішку. Все твоє. Кожну клітиночку. Пам‘ятаю, мій любий.
Цікаво, який ти зараз? Як Тобі там живеться? Що ви там, на Небі, робите? Чи бачиш ти нас? Чи радієш, що Семік такий дорослий? І що Данік такий вправний у футболі? Ти бачиш, як нам болить? А радієш, коли ми веселимося? Що відчувають Душі, коли переселяються на Небо? Тобі ж там добре? Правда?
У кожній поїздці, у кожній вечері, у кожній справі, у кожному дні нам не вистачає тебе, наш Крошик.
Я завжди уявляю нашу зустріч! Там, у Вас. Серед мільйонів поглядів впізнаю твій. Такий рідний. Ми обіймемося. І так довго-довго будемо стояти. І ти мені все розкажеш і покажеш.
Ти, певно, вже познайомився з Катрусею, Даринкою і Давидком. Які ви рідні… Як ми вас любимо…
Я часто прошу у Ісуса передати тобі привіт. І хоч, певно, цей лист не дійде до тебе, але вірю, що ти все знаєш. Бо ти, хоч і живеш Далеко, але ти досі наш. Ти досі мій.
Люблю тебе