4 серпня, 2020
Чи існує життя після смерті? Особливо, якщо помирає дорогоцінна дитина… А якщо існує, то яке воно, це життя?
Ось уже майже рік, як наш Тімоша пішов на Небо. І в цьому дописі хочу розповісти про наш останній рік життя.
З чого ж почати…
ПЕРШЕ. Болить. Зараз болить не менше, як торік. Скучаємо. Часто плачемо. Але болить. Дуже болить.
ДРУГЕ. Ми стали інші. Юра і я стали по-іншому дивитися на обставини, людей, втрати, душі, дрібниці, цілі, місії. На все. Перестала вражати помпезність людського творіння. Почали помічати те, повз що проходили раніше. Вчимося співчувати. Вчимося мовчки мовчати. Вчимося мовчки розуміти. Вчимося мовчки плакати. Вчимося мовчки молитися, допомагати, прощати. Мовчки… Без зайвих слів і очікування вдячності.
ТРЕТЄ. Старшому Даніку і молодшому Семіку подобаються наші переміни. Бо хто, як не домашні, відчувають глибину скорботи, любові, покаяння…
ЧЕТВЕРТЕ. Написала книгу. Чесну. Про нас. Про свою душу. Про Надію.
Вже друкується. Хочеться, щоб те, що Бог дозволив пережити нам, допомогло багатьом-багатьом серцям.
П‘ЯТЕ. Кожен біль завжди щось породжує. Чи щось прекрасне, чи щось химерне. Рівно через 9 місяців після смерті Тімоши народився Християнський благодійний фонд «Усмішка Тимоші». Мріємо побудувати Християнську онкологічну клініку для діток України.
ШОСТЕ. Коли ти близько біля смерті, чи то своєї, чи то близької людини, починаєш усвідомлювати цінність життя. Цінність моменту. І взагалі розумієш, що насправді має цінність. Тому, до зустрічі з нашим Господом Ісусом Христом лицем до лиця, і з нашим дорогим синочком (а я так часто уявляю цю зустріч!) хочемо ПРОЖИТИ відведені нам хвилини для того, для тих, хто має справжню ЦІННІСТЬ!
Тому, надіюсь, дорогі учасники групи, ви не будете проти, якщо від сьогодні наша група буде носити іншу назву.