Ніхто ніколи не планував… І ми – також… Ми не знали, що практично допомагати онкохворим/тяжкохворим дітям почнемо, навіть не побудувавши лікарню.
Евакуація – це те, що ніколи не прописували в статуті. Не вчилися. Не вміли.
Історія кожної евакуйованої дитиночки – це історія цілого Життя, яке отримало надію. І кожна ця історія починається майже з однакового повідомлення: “Доброго дня! Потрібна допомога…”
Перша евакуація відбулася 3 березня. Бусом. З Києва. І Бог бачив, що ми потребуємо більшого. Бо не всі діточки можуть висидіти довгу дорогу. Пройшло кілька днів, і “Усмішці Тимоші” подарували швидку. Організація “Bevar Ukraine” (українська діаспора в Данії), дуже оперативно відреагувала на потребу. З цією організацією ми знайомі давно. Адже саме “Bevar Ukraine” одна з перших підтримала Проєкт будівництва клініки
“Усмішка Тимоші”, і пообіцяла допомагати.
А тут – війна…
Та це не завадило нам разом допомагати онкохворим діткам України. Як ніколи ми відчули, що таке – команда. Що таке – підтримка. Кілька разів на тиждень швидка курсує до кордону з Польщею. Де ми передаємо діточок на літак. Тепер навіть найтяжчі пацієнти можуть їхати. Наприклад, Грішенька. Йому важко сидіти і лежати. Але завдяки швидкій він зміг легше перенести дорогу, а проїзд по зеленому коридору дозволив йому відчути себе дуже вагомою людиною. Бо так і є! Кожне Життя вагоме, важливе, цінне, потрібне!
Від імені всіх перевезених діток хочу подякувати “Bevar Ukraine”. Сподіваюся, ще не одну онкохвору/тяжкохвору дитинку ми разом зможемо врятувати!