18 липня, 2021
Відчувала, що народиться допис. Бо те, що пережили сьогодні, просто не в силі тримати всередині. Декілька відважних мам, які провели своїх діток у Вічність, поділилися своїми історіями без цензури. Біль… Безкінечний біль… Коли Мама каже, що смерть дитини легше прийняти, ніж ті спогади, те відношення, умови, байдужість, які вони разом пережили в останні місяці, дні свого життя на землі…
Сьогодні можна було написати книгу: “Як не повинно бути…”.
Коли санітарка пробігається по палатах і сповіщає про смерть дитини з сусідньої палати… Так не повинно бути…
Коли мама, не маючи медичної освіти, сама слідкує за графіком приймання ліків, змінює крапельниці, підключає “промивку”… Так не повинно бути…
Коли завідуючий відділенням всім єством демонструє, що “ти тут ніхто і будеш танцювати виключно під його дудку.” (Господи, ми ж говоримо про хворих діточок, і їхніх переляканих мам)… Так не повинно бути… Коли, поки не розположив грошима, тобі не розкажуть детально про хворобу і наслідки лікування… Так не повинно бути…
І коли медсестричка на вухо шепче: “Тікай звідси”… Так не повинно бути… Коли у всьому, що відбувається з твоїм любим дитям, звинувачують тебе (недогледіла, недогодувала, перегодувала, недомила, недо…)… Так не повинно бути…
Скільки сьогодні чула того, як не повинно бути…
Господи, прости нам, бо не знаємо, що творимо…
Господи…
Звичайно – не всі такі… Звичайно – не всюди так… Бо так не повинно бути… Бо ми ж Люди… І так, ми не провідна країна світу, але ж ми – Люди! Душі! Хіба є щось цінніше на цій землі? Господи, допоможи в людині поруч бачити Душу! Любити і поважати Душу!
Цінувати Душу!
Давайте РАЗОМ будувати Лікарню, де буде так, ЯК ПОВИННО БУТИ.
І не одну Лікарню.
Церква! Дорогі ХРИСТИЯНИ! Приймаємо виклик? Хто, як не МИ? Хто, як не ТИ і Я?